​ЗАКАЧАТИ презентацію PowerPoint повна версія

Інформація для  батьків

Підлітковий вік — випробування для батьків

 

Підліток — це хлопчик або дівчинка 12–16 років, перехідного віку від дитинства до юнацтва. Таке, здавалося б, абсолютно лаконічне визначення пропонує тлумачний словник. Чому ж психологи визначають підлітковий вік як найскладніший і найвідповідальніший період у формуванні й розвитку особистості?

Психічна неврівноваженість, різкі зміни настрою, дратівливість, тривожність, скутість, сором’язливість — усі ці риси, виявляючись у підлітковому віці, ускладнюють стосунки дитини з батьками й однолітками. Якщо ми всі вихідці з дитинства, а відповідно — й родом із підліткового віку, то чому ж виникає те споконвічне нерозуміння? Як подолати бар’єр між дитиною й світом дорослих? Відповіді, виявляється, зовсім прості.

 

Неформальне спілкування в підліткових та юнацьких групах

Потреба у спілкуванні в підлітковому та юнацькому віці дуже велика. Часто виникають спонтанні групи, рівень згуртованості яких не поступається рівневі організованого колективу. Структура стихійних груп спілкування і ступінь їх згуртованості визначаються рівнем розвитку взаємовідносин між юнаками й дівчатами. У підлітків первинними осередками спілкування є одностатеві групи хлопців і дівчат; потім дві такі групи, не втрачаючи внутрішньої спільності, утворюють змішану компанію; пізніше всередині цієї компанії утворюються пари з юнаків і дівчат. На основі взаємного потягу, ще пізніше, у віці 19–20 років, такі пари стають стійкішими, а попередня велика компанія розпадається або відходить на задній план. Звісно, ця схема не універсальна, вона має багато варіантів.

І вуличне спілкування, і спонтанні юнацькі групи тісно пов’язані з особливостями юнацької субкультури. За всієї її розпливчастості вона має декілька постійних компонентів: специфічний набір цінностей і норм поведінки, смаки, одяг і зовнішній вигляд; почуття групової спільності й солідарності; характерну манеру поведінки, способи спілкування, залицяння і т. ін.

У юнацьких захопленнях проявляється та реалізується надзвичайно важливе для формування особистості почуття належності: аби бути цілком «своїм», необхідно виглядати «як усі» і розділяти загальні захоплення. Мода, скажімо, є засобом самовираження, комунікації, ідентифікації. Нарешті, засіб набуття статусу у своєму середовищі: оскільки норми і цінності юнацької субкультури є груповими, оволодіння ними (наприклад, уміння розбиратися у футболі чи рок-музиці) стає обов’язковим і служить способом самоствердження.

 

Перехідний вік: що, куди і як переходить?

Емоційне збудження в підлітковому віці підвищене, це пов’язано з гормональною й фізіологічною перебудовою організму, бурхливими психічними процесами, які відбуваються в головному мозку. Неочікувано для молодої особи відбувається відкриття свого внутрішнього світу, пізнання самої себе. З одного боку, це радісні й бентежні події, але водночас вони викликають багато тривожних і навіть драматичних переживань, відчуття стурбованості, внутрішньої порожнечі, яку потрібно чимось заповнити, потребу в спілкуванні. Посилюються вимогливість до вибору друзів і потреба в усамітненні, виникає питання про сенс життя.

Не дають спокою підліткам і думки про їхню зовнішність.

Надто низький чи високий зріст, непропорційні кінцівки, довгий ніс, завеликі вуха, поява вугрів на шкірі — можливі причини для незадоволення собою: їх безліч, що зумовлює справжні трагедії. Підліткам здається, що природа знущається над ними саме тоді, коли хочеться подобатися представникам протилежної статі.

Невдоволення собою зумовлює специфічну підліткову сором’язливість, часто стає приводом для непередбачуваних учинків. Суттєві відхилення у фізичному розвитку від заведених серед однолітків стандартів призводять до заниженої самооцінки, невпевненості в собі, безпорадності, розвитку комплексу меншовартості.

Ці типові проблеми підліткового віку сходять лавиною на вразливу психіку ще майже дитини, викликаючи зміни в її поведінці й нерозуміння, ба навіть роздратування в батьків.

 

 «Найголовніше — погода вдома»

У деяких сім’ях підлітковий період проходить безболісно, тобто батьки навіть не помічають, що дитина змінилася. Це такі сім’ї, в яких дитина «співіснує» з батьками на правах партнерства, які вільні від авторитаризму, а також де немає такого стилю виховання, як потурання (коли батьки зайняті виключно собою або роботою, а життя дитини проходить повз їхні інтереси). Якщо батьки інтегровано підходять до процесу виховання, підтримують дитину, завжди відповідають на запитання, підлітковий вік «нащадків» протікає спокійно й гармонійно.

У сім’ях з авторитарним стилем виховання, якщо батьки не дають дитині можливості розвиватися самостійно, не допомагають, а лише намагаються своїми вказівками чи насильницькими методами вплинути на підлітка, дитина починає протестувати. Таким чином, актуалізуються певні захисні механізми, протест супроводжується дистанціюванням від батьків. Як відомо, на кожну дію є своя протидія. Цей закон фізики спрацьовує і в психології.

Відчуваючи із боку батьків тиск, дитина намагається протистояти. Агресивність підлітка — також захисна форма поведінки: тут дитина виступає не проти когось із членів родини, а безпосередньо проти стосунків, які зумовлюють конфлікт.

У підлітковому віці починає формуватися характер.

Відбувається загострення чи виокремлення основних рис людини. Дуже важливо, щоб ці риси сформувалися правильно, саме тому найголовніше — це теплі, приязні стосунки в родині. Підліток потребує довіри, а також можливості обирати, тому необхідно дати дитині шанс піти своїм шляхом.

 

Батьки теж колись були підлітками

Будувати стосунки з дитиною складно, утім, дитина — це віддзеркалення життя всієї родини. Батьки мають бути психологічно освіченими, у пригоді може стати спеціальна література. Батькам слід, не соромлячись, вивчати свої стосунки з дітьми, щоб надалі будувати їх за правильною схемою. Професійна допомога психолога дасть результати, лише якщо діти самі захочуть звернутися до фахівця. Якщо ж дитина не виявляє такого бажання, а батьки наполягають, то до психолога варто звернутися батькам.

Усе починається зі взаємоповаги, тоді виникає довіра, а звідси — підтримка і взаєморозуміння. Важливо, щоб підліток усвідомив, що до його думки дослухаються, його вибір поважають. Підлітки мають розуміти, що в батьків також колись був перехідний вік. Головне — щоб про це частіше згадували самі батьки.

 

Те, як ми ставимося до дитини, та й не тільки до дитини, впливає на те, чи зможемо ми знайти спільну мову, досягти взаєморозуміння, задоволення, радість у відносинах.

Важливо приймати її. Це означає любити її безумовно. Просто тому що вона є, а не тому, що поводиться добре, відмінно вчиться, слухняна і т.д. Важливо поважати дитину як особливу людину, поважати її думку і почуття, і демонструвати цю повагу. Важливо прагнути зрозуміти, намагатися уявити себе на її місці. Важлива зацікавленість до її світу і її життя. Тоді дитина почуває себе потрібною, улюбленою. Тоді вона готова довіряти батькам, ділитися і дружити з ними.